Термін «ландшафтна архітектура» вперше з'явився в США приблизно 200 років потому, проте мистецтво озеленення присадибних ділянок сягає своїм корінням далеко вглиб віків. Відомо, що вже первісні люди змінювали місця своїх стоянок в залежності від своїх потреб. Це і заклало основу появи ландшафтного дизайну в цілому, і його практичної спрямованості, зокрема. В міру того як розвивалося землеробство, зростав і загальний рівень життя людей, відкривалися нові можливості для творчого прояву. Перші сади з'явилися на території найдавніших цивілізацій в Єгипті та Стародавній Месопотамії ще в Х-ХV століттях до нашої ери. Єгипетські сади мали сувору й замкнуту композицію. Частіше за все зелені насадження розташовувалися навколо головної будівлі, використовувалася велика кількість штучних водоймищ, алей, клумб і павільйонів.
Однією з найбільш відомих пам'яток садово-паркового мистецтва є легендарні «висячі сади» Семіраміди, створені у Вавилоні на території Стародавньої Месопотамії. Сад розташовувався на чотирьох сходинах террас, які звужувалися догори. На нижніх ярусах терас зростали дерева, на верхніх – чагарники та квіти. Для будівництва терас жителі Месопотамії використовували сирову цеглу, а оскільки цей матеріал не відрізняється міцністю, то й від садів до нас дійшли лише письмові спогади.
Садово-паркове мистецтво Стародавньої Греції відрізнялося більшою свободою в плані проектування та загальної структури композиції. Тут існувало три типи садів: герони – священні гаї з величезною кількістю скульптур, архітектурних споруд, джерел і лісових насаджень; філософські сади, які створювалися для роздумів людини про її існування, та приватні сади, основним елементом озеленення яких були квіти.
Ландшафтний дизайн досяг вершин свого розвитку в Стародавньому Римі. Створенню парків і садів тут приділялася величезна увага. Сади розбивалися на схилах, тому мали багатоярусну структуру. Нерідко їх прикрашали скульптурами, фонтанами і різними архітектурними спорудами. Для озеленення широко використовувалися чагарники і квіткові рослини.
В період середньовіччя сади почали носити більш практичний характер. В них почали висаджувати фруктові дерева, трави, що застосовувалися в медицині, широке поширення набули квіти.
В період Відродження знову спостерігається підйом у розвитку культури і повернення до античних мотивів. Сади періоду Ренесансу вражали своєю розкішшю. Розташовуючись навколо палаців, вони гармонійно доповнювали їх внутрішнє і зовнішнє оздоблення. Сади мали рівневу, замкнуту структуру. Вузькі алеї набувають першочергове значення, об'єднуючи між собою пишні зелені тераси. Каскадні фонтани, скульптури, павільйони, балюстради, мальовничі ставки і витіюваті сходи – ось обов'язкові атрибути садів епохи Відродження. В цей час досягає свого апогею і мистецтво фігурного стриження дерев і чагарників.
Говорячи про історію мистецтва ландшафтного озеленення, не слід забувати і про вклад, який внесла в розвиток цього мистецтва англійська культура. Саме Англія є засновницею пейзажного стилю в ландшафтному дизайні. Велика увага тут приділяється природності. Дерева розсаджуються групами, створюються галявини, до яких ведуть звивисті тінисті алеї, хитромудрі водоймища. В садах облаштовуються альтанки, павільйони, бельведери. Краса англійських садів і парків досі вражає нас своєю натуральністю і одухотвореністю.
Як і будь-яке мистецтво, ландшафтне озеленення постійно зазнає змін. З'являється та зникає безліч стилів, але насолода, яку надає людині милування живою природою протягом багатьох століть, залишається незмінною.
